Прощать!
Прощать!
Прощать!
Потому что все грешны
все ошибаемся
И Любить!
Любить!
Любить!
Потому что нельзя без этого, потому что любить можно только простив, а простить – любя.
Любя и понимая, что не себе обязаны своими добрыми делами, своими хорошими поступками и самою жизнью своей - не себе!
И я прощаю! Прощаю в 490-й раз, как завещал Иисус
в 1490-й раз… в 2490-й…
потому что 490 – это только образ
Он прощает нас каждый раз, когда каемся
сколько каждый из нас каялся? – не счесть!..
Прощает, даже тогда когда мы сами не подозреваем об этом.
И я прощаю!
Прощаю себя! Это первое и главное, что я должна сделать – простить себя! Потому что без этого не смогу по-настоящему простить никого. Прощаю себя, потому что меня простил Он! Простил и возлюбил!
ОН простил: как же мне не простить?!!!
Он омыл мои грехи, а я верю Ему!
Я прощаю
И прихожу к Нему! Снова! В 1000-й раз… только он знает, в какой именно…ВСТАЮ.
Снова ВСТАЮ!
Прихожу к Нему!!
Каждый раз все ближе!!!
Иисус!!!
я прихожу, по великой милости Твоей!
Не из боязни
Не из-за выгоды
Но как дочь Твоя!
Прихожу, потому что Тебя ЛЮБЛЮ!
Отец!
Свет!
Свет!!
Свет!!!
Свет любви!
Свет распахнутых объятий!!!
Теплых
Добрых
Нежных
Сильных
Отец!
Я – ТВОЯ ДОЧЬ!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ясени - Мучинский Николай Це моє найперше оповідання. Викладена в нему історія реальна. Її розповів мені одного разу, коли приїзжав на курси підвищення кваліфікації в наш педуніверситет, мій рідний брат, він працював на той час учителем однієї з сільських десятирічок. В цей день брат заночував у мене. Сімя моя на той час була в селі і ми мали змогу майже цілу ніч розмовляти. Реальний Микола якийсь час був його учнем. Запитання в брата, до мене, після розповіді цієї трагічної історії, було таке: "Скажи мені чому так сталось? Я напевне не знаю в своєму житті людини, яка б більше за Миколу любили Бога і ось такий результат. Миколи нестало, така страшна смерть, і в ще досить в молодому віці.Чому такі хороші люди, які до того ще й люблять Бога - гинуть, а всяка погань процвітає? Ви можете догадуватись, що я йому відповів. Та коли він пішов вранці на заняття, я взяв ручку і написав цю історію.
Можливо її потрібно було б тепер підправити. Та я не хотів, а оце недавно, перечитав її знову і добавив в кінці буквально чотири рядочки. Не знаю чи в Миколи були сини, та знаю в Господа вони точно є.